1. Дистанційне навчання не протиречіть соціалізації

Існує дуже суб’єктивна думка, що заняття онлайн не сприяють соціалізації. Це вірно лише частково.

Діти вже давно навчилися організовувати спільноти у віртуальному просторі. Вони мають акаунти в усіх провідних соціальних мережах, щоб виражати свою особистість та безліч чатів в месенджерах, де можуть обговорювати цю свою активність. Їх комунікація від цього не страждає, навпаки, певна кількість дітей, які в “живому” спілкування соромляться та приховують власні таланти, в соціальних мережах можуть публікувати шедевральні вірші, які склали або власні картини рівня Ван Гога.

Нестачу спілкування на фізичному рівні, яка, звісно, буде через відсутність дитини в класі за партою, можуть компенсувати самі батьки. Наприклад, вечірню рефлексію про те, як минув шкільний день, можна провести не в квартирі зі списком стандартних питань до дитини, а на спільній прогулянці чи завітавши до піцерії.

До речі, в дорослому світі, ті, хто працює дистанційно на постійній основі — програмісти, дизайнери — вони ж не дичавіють, правда? То ж, дистанційне навчання не протиречіть соціалізації.

2. Урок — є урок

Вдома й стіни допомагають. Та й, взагалі, атмосфера спонукає розслабитися... Щоб не мати проблем із розконцентрованою дитиною — подбайте про її робоче місце.

В кожному поважному навчальному закладі діє цифровий етикет, який створюється з урахуванням думки всіх учасників освітнього процесу. Зокрема, там зазначено в якому одязі слід долучатися до онлайн-уроків. Цю вимогу затверджено не просто так.

Коли дитина збирається до школи, вона, в тому числі, вдягається певним чином. В солідній школі не зустріти учнів в брудному, неохайному одязі, в першу чергу, через те, що самі діти не хочуть так виглядати серед однолітків.

Допоможіть їм не втратити цієї мотивації й під час домашнього навчання. Халати та шорти, звісно, дуже зручні, це по-домашньому. Але обговоріть з дитиною прийнятний дрес-код, можна, навіть, заздалегідь обрати, що в який день надягати. Це додасть дитині вмотивованості сприймати онлайн-уроки серйозно.

На додачу до дрес-коду, слід організувати дитині “майже офіційне” робоче місце. Якщо дистанційний учень буде вивчати математику лежачі з ноутбуком в ліжку, дисципліни в цьому буде небагато.

До речі, в дорослому світі, якщо вам доводиться спілкуватися по відео з партнерами у справах, ви ж не зустрічаєте їх в майці та розвалившись на дивані? То ж, урок — є урок.

3. Я — не вчитель! Я не маю потреби в цьому розбиратися!

Дистанційне навчання це гарна можливість для батьків зазирнути за лаштунки освітнього процесу.

Батьки спостерігають не лише за тим, як дитина реагує на завдання вчителя, але й на те, ким є цей вчитель. На основі тембру голосу, вбрання чи зовнішніх даних може сформуватися суб’єктивна думка щодо вправності викладача. Батькам може здаватися, що вчителька географії занадто весела, та цим сама псує дисципліну на уроці, а математик, навпаки, занадто похмурий, та не викликає у дітей бажання виконувати завдання.

Слід розуміти головне: уроки проводять фахівці, які здобули відповідну освіту та підтвердили її на практиці. Довіра до викладача — основа взаємодії в схемі “батьки-школа”. Спостерігати за ходом уроку та звертати увагу на тривожні моменти — право батьків, але остаточне оцінювання компетенції викладача — це відповідальність адміністрації навчального закладу. Людей, які мають спеціалізований педагогічний досвід та повноваження.

До речі, в дорослому світі, коли до інженера звертаються з проханням провести операцію на серці, він відмовиться та скаже: “Я не хірург-кардіолог! Я не маю потреби в цьому розбиратися!” То ж, навіть, якщо є можливість бути присутнім на уроках, варто сказати собі “Я не вчитель! Я не маю потреби в цьому розбиратися!” та довіритися професіоналам.

Системно дослухаючись до цих трьох головних порад, можна дуже сильно допомогти дитині в засвоєнні знань, а собі — в дотриманні гарного психологічного тонусу.