Про дислексію в науці та побуті. Практична розмова
До нашого Ліцею завітала пані Альона Степаненко - психотерапевтка в навчанні, громадська діячка та волонтерка.

Вона поспілкувалася з педагогічною спільнотою на тему дислексії. Спілкувалися дуже практично, бо пані Альона має чоловіка та трьох дітей з діагнозом "дислексія".

Тема є дуже актуальною для озвучення в навчальному закладі, бо статистика фіксує поступове збільшення дітей, які мають таку особливість, приблизно на 10-15% щорічно.

Ділимося коротким змістом цієї розмови.

- Пані Альоно, що таке дислексія? Дайте визначення від практика.


- Дислексія - це проблеми з опануванням навички читання і запам’ятовування знакової системи в цілому (літери, цифри, ноти). Дуже часто виникають проблеми не тільки з читанням, а також з письмом, орфографією, математикою, орієнтацією у просторі і часі. Хочу звернути увагу, що дислексія - це не хвороба в певному розумінні, а особливість обробки і запам’ятовування інформації.

Читання – дуже низька швидкість читання, не розуміння прочитаного. При читанні людина неправильно читає закінчення в словах, не робить паузи згідно з знаками пунктуації, не читає прийменники, неправильно прочитує слова (переставляє склади місцями).

Письмо – пише літери дуже великі, чи дуже маленькі за розміром, не відступає від попередніх слів, не ставить знаки пунктуації, неправильно пише закінчення. Пише слова як чує, замінює подібні літери, віддзеркалює літери тощо.

Математика – не може співвіднести цифру з кількістю, не розуміє склад числа, не може запам’ятати таблицю множення, плутає послідовність дій, не розуміє дії «на» та «у».

Орієнтація у просторі – плутає право/ліво, не може запам’ятати назви і послідовність днів тижня, місяців; нема стійкого опанування навичок (зав’язування шнурків, не пам’ятає де що лежить; має проблеми з розумінням і відчуттям часу; проблеми з плануванням).

- Як ми можемо запобігти її виникненню?


- На жаль, запобігти появі, ми навряд чи зможемо. Найчастіше, це генетика. Але якщо ми знаємо, що в родині у когось є дислексія, то можемо почати ранню профілактику.

А саме: заняття з нейропсихологом, логопедом, фізичні вправи на розвиток координації.

- Чи можуть такі порушення сприйняття змінюватися з часом, накопичуватися, підсилювати вплив один одного?



- Коли людині важко читати, то закономірно можуть бути проблеми і з письмом (орфографія, граматика). Чи можуть з часом бути ускладнення? Якщо ми з вами говоримо про навантаження у школі, а саме швидкість виконання завдань, збільшення їх обсягу, складність, то, напевно, так. Бо людині з дислексією потрібно більше часу. Психологічний стан дуже впливає на можливості людей з дислексією, взагалі-то, як і на людей без певних особливостей сприйняття.

З часом дислексики знаходять певні методи пристосування, щоб компенсувати свої слабкі сторони. Наприклад, прослуховувати аудіокниги, замість читання; вміння користуватися калькулятором замість рахування в умі, нагадування в календарі, щоб не забути важливі події тощо.


- Пані Альоно, чи може "саме пройти"?


- На жаль, ні. Це серйозна проблема, яку потрібно вирішувати. Проводити корекцію з фахівцями та вдома. Враховуючи, що опанування навичок у дислексиків відбувається повільніше, то і часу на їх засвоєння потребуємо більше. Дитині має приділяти час корекційним вправам 5 разів на тиждень.


- Якщо є мінус, чи є плюс? Така собі, суперсила, яка компенсує менш розвинені здібності?



- Мінуси в тому, що людина з дислексією не завжди встигає робити деякі речі з певною швидкістю. І якщо вона буде психоемоційно «забита», існує висока ймовірність, що така людина піде «кривим шляхом». За статистикою в Америці 35% дислексиків – підприємці, а 47% - в’язні.

Плюсів дуже багато. Ці люди вигадують нові способи, методи виконування простих речей, мабуть, тому серед них багато бізнесменів, антикризових менеджерів. Вони знаходять нетипові рішення. Ці люди дуже талановиті актори, мають здібності в малюванні, винахідливості, стратегічному плануванні, конструюванні, проєктуванні, оповіданні історій, мистецтві, рукоділлі, механіці, спорті, архітектурі. Ви могли не знати, але серед дислексиків такі відомі люди: Річард Бренсон, Стівен Спілберг, Уолт Дісней, Агата Крісті, Ганс Крістіан Андерсен, Том Круз, Гай Річі, Кіяну Рівз, співачка Шер тощо…

- Чим оточення має допомогти дислексику в соціалізації, побуті? Чого, навпаки, не слід робити?


- Найголовніше, в моєму розумінні, це прийняти таку людину. Просто зрозуміти, що це не лінощі, не впертість, а неможливість. Ви ж не будете вимагати від незрячої людини – бачити. Так саме з дислексиками: неможливо вимагати швидкості в читанні, чи 100% грамотності в письмі. Людина може бути не дуже освідченою, але мати гарні душевні якості, золоті руки, чи розвинену фантазію. І якщо батьки, вчителі, суспільство знайдуть підхід та допоможуть розкрити потенціал дитини з дислексією, може саме тоді почне становлення новий Геній.


- Що почитати на тему дислексії? Підкажіть для аматорів та професіоналів.


- На сьогодні дуже багато матеріалу є в мережі. Будь-яка інформація буде корисною. Наприклад, Методика Р. Дейвіса щодо успішних методів навчання дислексиків «Дар Дислексії» (http://davis-method.narod.ru/index.html?math.html). Також раджу обов’язково подивитись фільм «Зірочки на землі».


- Чи досліджують в Україні дислексію науково? До якої організації можна звернутися за консультацією?


- В НПУ Драгоманова є кафедра логопедії, там досліджують і розробляють спеціальні підручники для діток з дислексією. Також там можна пройти діагностику у логопеда, щоб встановити наявність дислексії.

В Києві є корекційні центри, в яких теж можна діагностувати дислексію.

Діагноз дислексія може поставити невролог, психіатр, логопед.

Діти з дислексією мають право навчатися в інклюзивних класах, де їм повинні надавати певну додаткову допомогу.

- Ви займаєтеся просвітою на волонтерських засадах, де знаходите мотивацію?


- Знаєте, я мама трьох дітей з дислексією і в певний час зіткнулась з цією проблемою. І я не розуміла - що це? Що з цим робити? Куди йти? Я не розуміла, що відбувається в голові моїх дітей. І на власному досвіді знаю, як важливо вчасно отримати інформаційну і психологічну підтримку. Тому розповсюдження інформації насамперед серед вчителів, батьків – це важливо. Якщо ми дорослі будемо розуміти, що відбувається з дітками, то ми зможемо вчасно їм допомогти.

Мотивація в тому, щоб допомогти якомога більшій кількості дітей зберегтися психоемоційно. Більшість дітей які не розуміють, що з ними відбувається, починають відчувати себе неповноцінними, на них навішують негативні «ярлики» у школі, вдома. Батьки, які теж не розуміють, не можуть прийняти свою дитиною такою, якою вона є. Вимагають іноді від дитини неможливого, застосовують покарання, щоб навчити.

Але я маю зазначити, що в моєму безпосередньому оточенні є чотири дорослі людини з дислексією, та всі вони змогли знайти своє місце у житті і реалізувати себе.

Читати всі статті блогу