ТРИ ПОРАДИ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ ГІПЕРОПІКИ
1. Діти мають ризикувати

Сучасна педагогіка дуже позитивна. Її головна мета – зробити так, щоб дитина перебувала в комфорті та безпеці.
З цією метою в приватних навчальних закладах створено та успішно перевірено на практиці систему, що окрім викладача включає наставників класів – тьюторів. Це досвідчені дорослі люди, які виступають в ролі старшого товариша, провідника для учня в питаннях, не пов’язаних безпосередньо із навчальною діяльністю. Наявність такого «додаткового» дорослого дозволяє мінімізувати ризики, з якими стикається дитина під час перебування в школі та адаптації до суспільного життя.
Але, все ж таки, дитина має ризикувати. Видертися на дерево, погнатися за кішкою, перевіряти міцність льоду в замерзлій калюжі. Така дозована самостійність дозволить не просто вгамувати жагу до пізнання, але навчить приймати рішення та нести відповідальність, виявляти сміливість та незалежність.
Успішне проживання невеличкого, але актуального, справжнього ризику – це завжди про віру в себе та подолання страхів.


2. Необов’язково знати про дітей все

Найвеличезніший успіх усвідомлених батьків – це відкриті, прямі відносини з дитиною, збудовані на довірі та правді.
Та навіть в таких екологічних відносинах дитина має право на особисті кордони. Має право на маленькі секрети.
Звичайно, дуже великою є спокуса контролювати всі дитячі процеси від вибору контенту для перегляду в гаджеті до стосунків з однокласниками. Але в такому разі мама і тато будуть для дитини «злим поліцейським», заборон та реакцій якого доведеться побоюватися.
Слід прагнути до формату, в якому батьки – перші люди, до яких звертатиметься дитина, коли потрапить в біду. Дитина не навчиться ділитися, віддавати щось своє, якщо всю інформацію про неї привласнять дорослі.

3. Принцип щастя важливіший за принцип задоволення

Згідно з концепцією комфорту та безпеки, про яку ми вже говорили, випадки, коли дитина чимось невдоволена, можуть сприйматися як особиста поразка дорослого.
Це природньо, що ми хочемо виростити щасливу дитину та забезпечити її всім, чого вона потребує. Але проти природи задовольняти будь-яку забаганку дитини та вирішувати замість неї найменші труднощі.
Сучасна парадигма виховання передбачає допомогу дорослого в отриманні дитиною саме того, що їй потрібно для повноцінного зростання й розвитку, а не будь-чого тут і зараз, аби вона стала ситуативно-щасливою.
Слід створити систему правил та аргументів, яка раціонально та чемно регламентуватиме те, що дитина може отримати від світу за допомогою дорослих. Дорослий має бути наполегливим в підтриманні функціонування такої системи та служити прикладом.
Все, чого ми вимагаємо від дітей, маємо виконувати на рівні з ними. Якщо дитині заборонено їсти не за обіднім столом, то і дорослі не можуть таке робити. Якщо мама чи тато контролюють скільки часу дитина проводить в гаджеті не для освіти, то й самі мають дотримуватися здорового способу користування гаджетами.
Мета такої системи не в тому, щоб дитина ніколи не засмучувалася. Такі дії допоможуть навчитися бути щасливим цілодобово, а не в залежності від події.


Резюмуючи, скажемо про те, що надмірне піклування так само шкідливе, як піклування недостатнє, тому відповідальність за щастя дитини варто розділити із самою дитиною, разом сформувавши систему правил та дотримуючись них.

Читать все статьи в блоге