Перша Main School була не зовсім схожа на школу у звичному розумінні. Ми розташовувалися на 7–8 поверхах бізнес-центру Marion. Власного подвір’я не було. На прогулянки діти ходили до найближчих майданчиків і парку. До класів — на ліфті. Уявіть звичайний ранок у бізнес-центрі: дорослі їдуть на роботу, а поруч із ними в ліфт заходять діти з рюкзаками і теж їдуть «на роботу» — тільки на математику, українську чи англійську. Мабуть, це були одні з найбільш ділових школярів Києва. Увечері приміщення жило іншим життям — тут працювала академія. А вранці знову приходили діти й починалася школа. Сьогодні ми дивимося на ті фотографії й усміхаємося. А тоді просто робили школу з того, що мали.

Ідея Main School належала Ігорю Закалову.

І це була не просто ідея відкрити ще одну приватну школу. У неї були вкладені досвід, знання, енергія, ресурси, гроші, амбіції, фінансові ризики і, напевно, найголовніше — мрія створити зовсім іншу школу.

До відкриття готувалися все літо 2017 року.

Але буквально перед стартом обставини змінилися. Школа залишилася без керівника, частину команди й процесів довелося терміново перебудовувати.

1 вересня вже минуло.

12 вересня керівництво Main School взяла на себе Лілія Рвач.

До відкриття залишалося шість днів.

Не найгірший термін. Якщо не враховувати, що за ці шість днів треба було запустити школу.

У Main School уже працювала пані Олена.

Сьогодні вона — заступниця директора, яку знають покоління наших дітей і батьків. За ці дев’ять років вона не тільки допомагала ростити Main School — вона випустила з неї двох власних дітей.

А ще пані Олена — наша беззаперечна богиня закупівель.

Усе, що школі потрібно знайти, купити, замовити, привезти, замінити або терміново дістати «ще на вчора», рано чи пізно опиняється в її руках.

Якщо в Main School щось матеріальне існує, пані Олена майже напевно знає, де ми це купили, скільки воно коштувало і чому десь можна було знайти дешевше.

Трохи пізніше до команди приєдналася пані Тетяна.

Сьогодні вона — заступниця директора з навчально-методичної роботи, методист і наша богиня розкладу.

Людина, здатна скласти розклад навіть тоді, коли одночасно не сходяться вчителі, години, кабінети, групи і, здається, закони математики.

Вона ж — богиня методики, наша неперевершена «Зірка року» і, безумовно, найкрасивіша заучка міста Києва.

І, звичайно, пані Світлана.

Дев’ять років тому вона годувала наших перших учнів.

Сьогодні пані Світлана керує їдальнею Main School і годує вже не тільки дітей, а й учителів, адміністрацію, батьків — і, здається, взагалі кожного, хто мав необережність зайти до школи голодним.

Іноді ми підозрюємо, що частина дітей ходить до Main School не тільки за знаннями.

Ці люди були поруч практично від самого початку.

Але наша історія, звичайно, значно більша.

За дев’ять років через Main School пройшло дуже багато людей — учителів, тьюторів, адміністраторів, керівників, працівників школи.

Вони вкладали сюди свої знання, сили, час, ідеї, нерви і часто набагато більше, ніж було написано в їхніх посадових інструкціях.

Хтось залишався на багато років. Хтось — на один навчальний рік.

Після них приходили інші. Можливо, досвідченіші. Можливо, сильніші. Просто інші.

Але саме в той момент вони були нашими зірками.

Вони вчили наших дітей, придумували, сперечалися, створювали, помилялися і разом із нами будували Main School.

І їхній внесок назавжди залишиться частиною історії цієї школи.

Ми це пам’ятаємо.

18 вересня ми відкрилися з трьома учнями.

Дуже швидко їх стало дев’ять, а до кінця першого навчального року — 40.

Сорок родин довірили дітей школі, якій не було навіть року.

Потім з’являлися нові класи, нові вчителі, традиції, свята, поїздки, друзі.

І була одна велика мрія — власний шкільний дім.

Не поверхи бізнес-центру.

Не ліфт до класу.

Не чужий майданчик для прогулянок.

А місце, про яке дитина могла сказати: це моя школа.

Поступово Main School таким місцем і ставала.

Школа росла, а разом із нею змінювалося й саме навчання.

З’являлися МАН, дебати, Модель ООН, проєктна робота, технології, робототехніка, програмування.

Щось із наших ідей працювало чудово.

Щось — не дуже.

Від чогось ми відмовлялися. Щось переробляли. А іноді були абсолютно переконані, що придумали геніальну річ, а через пів року тихенько її закривали.

Так теж будується школа.

Наші діти почали перемагати на олімпіадах і конкурсах, захищати наукові роботи, вступати до університетів.

І в якийсь момент сталося найдивніше — перші маленькі учні Main School стали випускниками.

А батьки, які колись привели до нас старшу дитину, почали приводити молодшу.

Для нас це й досі один із найкращих компліментів школі.